Навіть день війни – вже смертельно довго. Бо вже в перший день російського нападу загинули наші люди.
Навіть тиждень війни – вже непоправно багато. Бо вже в перший тиждень ракети та кулі загарбника вбили українських дітей.
Місяць війни – це вже безкінечно боляче, бо в цей час агресор катував Бучу і Маріуполь.
І ось цілий рік війни. Рік, вкрадений у нашого життя, і рік вкрадених життів.
Не рік війни, а рік спротиву. Рік стійкості. Рік захисту, порятунку, взаємодопомоги. Рік людяності. Рік України, яка змінила та продовжує міняти світ. Рік нашої незламності.
Випробування не змінюють – вони виявляють те, що вже в нас є. За цей рік ми багато дізналися про себе й тих, хто поряд.
Ми дізналися, що ми рішучі й самовіддані. Що здатні захищати та захищатися, бути і фронтом, і тилом. Брати ініціативу та відповідальність. Рятувати фізично й морально. Вірити й ділитися вірою.
Ми дізналися, як сильно ми любимо своїх близьких і як сильно вони люблять нас. Що означає для нас наша країна та що ми означаємо для неї.
Ми впевнилися, що головне – людина. Саме за неї, кожну, дорослу й маленьку, ми боремося із загарбником, саме її захищаємо. Бо люди – це і є країна.